 В суботу 26 листопада відбулася подіумна дискусія «Візія для України», метою якої було встановлення конструктивного діалогу в українському суспільстві щодо визначення єдиного спільного фундаменту розвитку держави. Однак для того, щоб встановився діалог, а тим більше конструктивний, необхідно, щоб якомога більше громадян України відповіли самі собі на питання:«В якій державі вони хочуть жити?» Тому одним з завдань, які ставили перед собою організатори заходу, було те, щоб всі ті, хто прийшов на дискусію як в ролі експертів, так і в ролі слухачів, по завершенню обговорення лишились не лише зі своїм власним уявлення України, а ще й розуміли, як бачать ту саму Україну й інші члени суспільства. Оскільки саме це розуміння може і має лягти в основу появи спільної візії для України. Саме тому ми вирішили запитати в учасників дискусії про враження та думки, які в них виникли під час обговорення. У деяких учасників дискусія викликала суперечливі та невизначені почуття. Багатьох зачепили виступи викладача Києво-Могилянської академії Михайла Винницького та «єдиного практика серед спікерів» директора Центру політичних студій та аналітики Віктора Тарана. Один з учасників так охарактеризував виступ пана Михайла: «Михайло Винницький за дві хвилини своєї доповіді розставив всі крапки над «і» та дав аудиторії зрозуміти, що єдиним шляхом для об’єднання нації може бути розподіл національного багатства держави, тобто народ має визначити, на якому рівні має осісти це багатство». В свою чергу Віктор Таран, маючи за плечима величезний досвід в сфері місцевого самоврядування, запропонував аудиторії для обговорення стару розробку В’ячеслава Чорновола «федералізація України». І якщо від час самого виступу пана Віктора ця ідея не здобула достатньої підтримки та розуміння серед аудиторії, то в останньому блоці дискусії, який проходив вже без спікерів і в якому відбувалося живе обговорення серед усіх присутніх, ця ідея знову прозвучала вже з зали, а не з трибуни. Цей випадок слугує яскравою ілюстрацією того, як в українському суспільстві сприймаються нові ідеї, які суперечать склавшимся стереотипам, що нав’язувалися роками і продовжують нав’язуватися ще й нині політичними силами, які сприймають суспільство лише як електорат і яким зручно розділити його, замість того, щоб об’єднати, адже так набагато легше набрати потрібний відсоток голосів. Але це вже не стосується теми дискусії, тому повертаючись до безпосередньої теми, варто сказати, що проаналізувавши реакцію аудиторії, можна зробити висновок, що не треба боятися несприйняття прогресивних ідей українським суспільством і не замовчувати їх, а навпаки, необхідно поширювати, щоб ламати шкідливі стереотипи. Також аудиторія відмітила виступ народного депутата та голови Всеукраїнської координаційної ради організацій російських співвітчизників Вадима Колесніченко. Він здивував усіх присутніх тим, що «говорив прості та правильні речі, використовуючи для доповіді і спілкування з аудиторією українську мову.» Багатьом навіть здалося, що пан Вадим набагато комфортніше себе почуває, коли «говорить про стратегію розвитку та об’єднання України, ніж коли агітує за другу державну мову.» Виступ президента Європейської Асоціації Українців Олексія Толкачова також не лишив байдужими присутніх на дискусії. В його розумінні національна ідея є спільним баченням майбутнього, і його неможливо побудувати на пережитках минулого чи на економічному підґрунті. Майбутній «проект України» - це мрія, що буде однаково близькою кожному і досягнення якої буде бажаним пріоритетом. Розвинені демократії світу вже досягли своїх мрій, тоді як перед Україною стоїть виклик – реалізувати свою мрію. І важливим тут,на його думку, буде мобілізація етнонаціонального функціонування (пасіонарний стрибок), створення простору для творчості, для комфорту, толерантності та любові один до одного. На думку пана Олексія саме спільні цінності можуть об’єднати українців на шляху до реалізації української мрії, але для цього, перш за все,необхідно полюбити себе і викорінити комплекс меншовартості. Цікавим моментом дискусії було питання, що постало в ході обговорення між Олексієм Толкачовим та Михайлом Мінаковим, президентом Фонду якісної політики. Питання полягало в тому, яким шляхом можна досягти Українського проекту – мріями чи раціональним підходом? Відповідь прийшла сама – мрію, що лежить в основі українського майбутнього треба досягати раціонально, розумно та покроково. Отже, українську мрію треба втілювати поступовими, але дуже впевненими кроками. І надзвичайно важливим є те, що учасники дискусії усвідомили, що за них самих ніхто нічого не зробить, і що їхнє майбутнє знаходиться в їхніх руках. Одна з учасниць зазначила, що «треба самим все робити, бо наші дії є основою нашого спільного майбутнього.» Таким чином, можна підсумувати, що дискусія пройшла так, як планувалося відпочатку організаторами, а саме в режимі толерантності, розуміння та зацікавленості у тому, щоб напрацювати спільну думку. Можна сказати, що були покладені початкита закладена основа спільного розуміння того, що має бути і чого немає бути в нашому майбутньому. До того ж, всі присутні зрозуміли, що Україна має йти виключно своїм шляхом, керуючись концепцією розвитку, яка до того не використовувалась жодною іншою державою. Powered by AkoComment 2.0! |
